The Heartscream (95 poems)
Nina Vynogradska
Published by Nina Vynogradska at Smashwords
Copyright 2004-2017 Nina Vynogradska
ISBN
9781370941148
SMASHWORDS
EDITION LICENSE NOTES
This
ebook is licensed for your personal enjoyment only. This ebook may
not be re-old or given away to other people.If you would like to
share this book with another person, please purchase an additional
copy for each recipient. If you’re reading this book and did not
purchase it, or it was not purchased for your enjoyment only, then
please return to smashwords.com or your favorite retailer and
purchase your own copy. Thank you for respecting the hard work of
this author.
Ніна
Виноградська
Серцекрик
(95віршів)
Зміст
“Каліцтво душ у хворої епохи,”
"Звичайна жінка до гіркого щему"
"Дружина чоловіку – берегиня,"
“У старої Ганнусі в городі калина.”
“Як мчать роки, ніхто не поміча,”
“У кожнім домі є своя печаль,”
"Він понуро втяга свою голову в плечі"
“Вже відіграло літо на сопілці.”
“Шкварчить душа, немов гілля зелене,”
"Ступаю по ріллі, вже скованій морозом."
"Пливла хмарина повз моє вікно,"
"Повільно, мов струмок в діброві,"
“Посеред зливи постать чоловіча…”
"Кохання пізнаю через розлуки."
Серцекрик
***
Нас не дивує – ми росли у ній.
Хворіє вік, накульгує потроху
До крові ноги стер
в ході німій.
В колесах віку вивержені долі,
Розбиті вщент, їх кров стіка в пісок.
В бездушнім тілі чорної сваволі
Прокльовується житній колосок.
А з нього зерна висипле поліття
Й засіє житом замість ковили.
За роком рік – і відійшло століття,
А ми з тобою наче й не жили.
Сивіють скроні у років зустрічних.
Відлуння часу в груди бє мене.
Я буду жити у нащадках вічно,
Бо плин життя ніколи
не мине.
ТАЛИЙ СЛІД
***
Нарешті день важкий затих.
Та сивина сяйнула в них –
Я прикро вражена до краю.
Ось так, серед липневих днів,
Побачиш лист, як сонце красне,
І спалахнеш.
А в глибині
Душа стривожиться неясно.
Я ще не хочу сивини,
Душа ж бо сповнена надії,
Я досі ще в порі весни,
І травень сонцем серце гріє.
Ще у часів на віражах
Горить, палає тепле літо.
А в косах, мов Чумацький шлях,
Вже сива осінь шле привіти.
***
По калюжах дощ хлюпоче,
Бульки лускаються скрізь.
Як в дитинстві, я захочу
Краплею летіти вниз.
Мокре плаття хай прилипне.
Із волосся, як ріка,
Ллється струмінь теплим липнем
І до ніг моїх стіка.
Ніжний вітер залоскоче,
Сонце висушить дощі.
Як в дитинстві, я не хочу
Парасольок і плащів.
***
Все повторюється знову:
I любов, i бiль розлук,
I чиєсь невiрне слово,
I тремтливий дотик рук.
Усмiх першої дитини,
I ласкавий смiх батькiв.
Неповторний свiт людини
Вiчний уподовж вiкiв.
СПОМИН ДИТИНСТВА
Канупер, м’ята i любисток –
Мого дитинства спомин давнiй.
I на травi роси намисто,
I в пелюстках дзвiнких конвалiй.
Ромашки зiрвано у лузi,
Шкiльних екзаменiв пора.
І чую, як на виднокрузi
Збирає радість дiтвора.
А ген, за Сеймом дуб вдягає
Зелене шовкове шиття.
І мама вдома виглядає…
А попереду – все життя.
ТАЛИЙ СЛІД
Кульбаба жовта знов цвіте,
Бузок схиляється до ґанку.
Весна буя, весна гуде,
Несе пісні, ясні світанки.
Кульбаби жовтої сонця
Весна у небо піднімає.
Чиїсь засмучені серця
Теплом любові зігріває.
І розтає холодний лід
В залишених коханням душах.
І зостається талий слід.
Та і його кульбаби сушать.
В МОЇМ СЕЛІ
Ще непомітні часу зміни
Там, де жили мої батьки…
Ростуть кущі бузку й калини
І дмуть вітри із-за ріки…
Кущі зігрілись у заметах,
А навкруги – льоди й льоди.
І по зимових цих прикметах
Думками линуть всі сюди…
Снігами вкрилася долина,
Вже Водохрестя свято знов.
У домі, де в вікно калина,
Нас гріла батьківська любов…
…В печі вогню пломінчик б’ється,
А в хаті – щастя і добра!
Згадай, як батько наш сміється,
А мама яблука збира…
Де світять зорі над водою
І дзвонять дні – нас там нема.
Поліг над хатою старою
В моїм селі густий туман.
А МАМА В ДІТЯХ МОЛОДА
Черешень грона так неспішно
Доспіли в маминім саду.
За ними червоніють вишні
В черленім веснянім меду.
У яблук рожевіють щоки.
…Горіхи, роси, лобода…
Летять метеликами роки…
А мама в дітях молода.
***
Життя мойого надвечір’я
У вікна глянуло нараз.
Гірке життєве недовір’я –
І десь журба в душі взялась.
Погасли літні блискавиці,
І прогриміли всі громи.
Любов пили ми, як з криниці,
Не нап’ємось, здавалось, ми.
А в небі – гронами сузір’я,
Змахнули роки вже крильми.
Життя мойого надвечір’я –
І думи линуть до
зими.
***
Малює осінь акварель,
Її руки ніхто не стрима.
І усміхаються услід
Каштани карими очима.
З’явились барви золоті
Знов у смарагдовому листі.
І горобина одягла
Червоні китиці-намиста.
Вже вранці іній, не роса,